Газета "Наша Віра", серпень-вересень (208), 2005 рік
 Євген СВЕРСТЮК Майдан вимагає служіння
о. Ярослав БУЦЬОРА, доктор богослов’я За куртиною ідеології Московського Патріярхату
Степан СЕМЕНЮК Неправда – то гріх
Мирослав Маринович ЕТИКА ВІРИ: СКРИНЯ ПАНДОРИ ЧИ СПАСЕННИЙ ЛІК?
Євген СВЕРСТЮК Про духовний ідіотизм
Свт. Ігнатій Брянчанінов Як зберігати уважність до себе тим, хто живе посеред світу
Алла Бойко „Істинне професорство є свого роду подвижництво"
Євген СВЕРСТЮК Пам’ятник Василеві Стусові
Раїса ЛИША Портрет героя у дні світлі й затемнені
Дитяча сторінка СТЕЖИНА
СОКРАТ З промови на суді, який прирік філософа на смерть
Юрій ВІВТАШ Бубни аутизму Російський „новий комунізм” як „вечно бабье”

Сила в твердій вірі
Кожному Бог дає хрест по силі його плечей. Коли почали у нашому храмі (та й по всій Україні) збирати підписи за російську Церкву в Україні, то я не поставила свій підпис. Як наслідок, залишилася без церкви, і відтоді не маю де навіть причаститися...
Але як же такі люди, як Мазепа чи патріярх Філарет, яких Москва називає зрадниками? Ніби вони пристосуванці. Адже Мазепа міг до кінця життя свого прожити в своїх розкішних хоромах, маючи владу і шану. І патріярх Філарет міг би тепер бути на місці митрополита Володимира, обійтися без потрясінь і анатеми. Отож кожен, як уміє, робить свою справу, а сповнивши, нехай скаже: „Ніхто, як Бог”.
Людина, однак, істота забудькувата. Аж до того, що ціла нація ладна впадати в сплячку. І виходить, аби люди щось знали і вірно розуміли, вартові мусять не дрімати. Сьогодні потрібно найнеобхідніше і основоположне багатократно нагадувати людям у різних варіяціях,і  переконливо, а не так, що, як мовиться, „прокукурікав, а там хоч і не світай”.
Народ нарешті повинен згадати і усвідомити достеменно, що Київ – велика столиця східнього християнства. Це намагався нам донести і Папа Іван Павло ІІ. Київ ще до свого народження благословенний святим апостолом Андрієм. До Київа прочани йшли помолитися пішки з усіх усюд. Київ дійсно – другий Єрусалим. То невже ми втратимо цю духовну оселю?
А ще нам усім належить усвідомити, що в Україні уже є свій Київський патріярхат, створений всупереч всіляким перешкодам, тим-таки Філаретом.  Це нічого, що його поки що ніхто не визнав. Московський патріярхат не визнавали більше ста років, та їх це не бентежило. Вони будували свою Московію і свою Церкву не впадаючи в сумніви. А у нас ще й зараз бабусі кажуть: „А навіщо нам Патріярхат, коли він є у Москві?”
Ієрархи УПЦ Московського патріярхату щось там твердять про свою „незалежність”... Але які ж вони незалежні, якщо перебувають в юрисдикції Московського патріярхату? Та ще й їхню так звану канонічність не визнає Вселенський Патріярхат. Ось коли УПЦ МП увіллється в Київський патріярхат, тоді дійсно вони стануть фактично архиєреями незалежної  Церкви.
 А покищо у нас є свій Київський Патріярхат, (першим главою якого був Світлої Пам’яті Мстислав), нині очолюваний патріярхом Філаретом. Це історичний факт. Це треба розуміти і стверджувати.
Он яке маємо знамення жовтогарячого світла небесних сил на Майдані, де нам допоміг сам Архистратиг Михаїл.
Людмила ОГОЛЬЦОВА,
Донбас
Нас вчили любити компартію

Всі свої молоді роки я був атеїстом, був упевнений, що живу правильно. Аварія на ЧАЕС змінила моє бачення світу і життєвих цінностей. Я задумався над суттю життя.  А коли прочитав Новий Завіт, у мене немов відкрились нові очі. Я жахнувся від того великого обману,  в якому жив. Я вважав себе діловим, вільним і сильним. А виявилось, що я обманутий, слабкий, раб гріха і комуністичної системи.  Де вже там інтернаціоналіст. Не знаю самого себе, рідної мови, не кажучи про духовність, історію чи культуру. Я запитав себе, хто я і який я є, і побачив пустоту. Я жив не своїм життям і не життям свого народу, а тим, яке мені запрограмували. Казати собі таку правду було гірко, але ще гірше далі обманювати самого себе.
Тоді я ясно зрозумів причини атеїстичної війни, нищення духовности, святинь. Чому людей змушували порушувати  Божі Закони і жити в гріхах?  Щоб всі були грішні. Ось в чому полягало комуністичне „равенство и братство”. Чому спалювали Біблії?  Щоб люди не знали правди і Божої істини життя. Оскверняючи людяність, нас змушували любити компартію, але забороняли любити рідну мову, історію, церкву, власний народ, Україну. Тепер я знаю, що любити свою країну, народ, церкву – то мій святий обов’язок. Бо  я є невід’ємною часткою свого народу. І доля, історія і біль мого народу – це моя доля, історія і біль. Ставлення до мого народу, мови, церкви, держави – це ставлення і до мене  і до моїх дітей. Та, на жаль, дуже багато українців і тепер страждають від отрути безбожного комунізму.  І не розуміють, що без Бога, без сповідування Закону Божого ми не матимемо майбутнього.
Володимир ІЛЬЧЕНКО
м. Новомосковськ, Дніпропетровська область
 
 

Українська Церква не зрікалась канонів

Протягом багатьох років моєї співучасти в церковно-громадській праці в Німеччині та Австралії я писав до різних часописів про те, що багато нашого духовенства перебуває на роздоріжжі непевности, під тиском багаторічної настирливої московсько-імперської церковної пропаґанди, котра всіляко з покликанням на „канони” та московських „науковців”, нав’язувала думку про неканонічність Української Автокефальної Православної Церкви – Липківської, формації 1921-го року і наступних її відроджень.
Я завжди твердив,  що УПЦ Київської митрополії ніколи Вселенського Патріярхату і ним схвалених канонів не зрікалась і їх сутність не порушувала. Вперше царський окупаційний уряд брутальним методом ліквідував Українську Православну  Церкву в 1686 році.  Вдруге московсько-комуністична  окупаційна влада так само брутально ліквідувала УАПЦ, іменовану Липківською. Духовенство розстріляли, мирян сотні тисяч вивезли в сибірські концлаґері, церковну маєтність і храми віддали у власність Московській патріярхії.  Втретє та сама влада зруйнувала УАПЦ, посталу 1941 року. А в 1946 р. ліквідувала Українську греко-католицьку Церкву. Духовенство і мирян ув’язнювали, тисячами вивозили в лаґері смерти в Сибір.  Церковне майно і храми так само забрала в своє володіння Московська патріярхія.
Тепер, коли Україна проголосила свою незалежність як політичну, так і духовну, Московська Церква може бути в Україні для потреб російської меншини в Україні. На правах, визначених Конституцією України.
Поміркуймо, проводові Української греко-католицької Церкви по розпаду СССР не потрібно було робити заходів для відновлення своїх канонічних прав, бо УГКЦ їх не зрікалась і не порушувала існуючих канонів. Ставши вільною від окупації Московської патріярхії, вона продовжила своє церковне служіння.
В такий спосіб повинна діяти і відновлена в незалежній Українській Державі Церква Київського Патріярхату. Адже вона свого канонічного права не зрікалась, канонів не порушувала і згоди на підпорядкування Московській патріярхії не давали ні духовний провід, ні віруючий народ.
Окрім того, не повинно бути реєстрації антидержавних церковних, громадських, військових та політичних організацій. В жодній країні немає зареєстрованих антидержавних організацій. Якщо котрась організація не відповідає ідейно-державним інтересам, вона не має права існувати офіційно в Українській Державі. Таке правило існує в усьому світі. А в Україні таких антиукраїнських організацій чимало.
Нас, українців діяспори, такий стан в Україні вельми засмучує. Болять наші душі... А голос наш дуже слабкий... Це пишу вислови домінуючої нашої еміґраційної спільноти.
Вам незнаний – щирий земляк, хоч і народжений на засланні в Сибіру.
Федір ГАБЕЛКО,Австралія
 


Патріярх  ДИМИТРІЙ (Ярема)
Храмова ікона Різдво Богородиці з церкви у Ванівці

Цю ікону за якісними характеристиками можна сміло ставити в ряд з найкращими візантійськими іконами часів палеологівського Ренесансу. Її розміри – 135х83 см. На іконі бачимо сцену народин Богородиці неначе в подвір’ї на тлі двох струнких будівель, на дахи яких закинута червона завіса, що підкреслює таїнство зображуваної події. Ця завіса має виткані подвійні чорні смужки, які пов¬торюються у відповідному ритмі. З вікна горниці (кімнати на верхньому поверсі будівлі), яка знаходиться справа від глядача, втаємничено споглядає святий Яким. На ложі, обвішаному малиново-фіолетовою, приглушеною в кольорі тканиною, і прикритому білим простирадлом з червоними смужками, сидить свята Анна, підтримувана служницею, що стоїть біля ложа. Праведна Анна у ясно-червоному одязі і прикрита синім покривалом. Служниця одягнена в сукню кольору, подібного до кольору ложа, лише трохи яснішого, щоб не виділялася з цілости композиції. З правого боку внизу друга служниця в червоній сукні приготовляє купіль, а повитуха, вдягнена у фіолет дещо холоднішого відтінку від кольору ложа і в білу туніку, тримає сповиту новонароджену. Із-за балюстради, декорованої фризом з орнаментальних мотивів, знайомих нам з ікон Здвижня, які є неначе знаком робітні, виходять три дівчини, несучи їжу, віяло й подарунки для породіллі. Дівчата вбрані в одежі, кольори і відтінки яких повторюються на вже згадуваних постатях, але з додатком соковитої зелені.
Загально композиція створює вра¬ження чогось знайомого, але з пізніших ікон. Не є вона така, як візантійська композиція Різдва Богородиці, яку ба¬чимо в альбомі Ґ. та М.Сотіріу, ані така, як мозаїчна компози¬ція в римському храмі Санта Марія ін Травестере , зате більше подіб¬на до мозаїчної композиції в Кахріє Джамі в Константинополі, незважаю¬чи на те, що там вона створена в гори¬зонтальному пляні. Є там таке ж, як на нашій іконі, ложе фіолетового кольору, дві будівлі з червоною заки¬нутою завісою, тільки дівчата не виходять з-за балюстради, а стоять за столиком, заставленим різною поживою. Служниця, що стоїть поруч з Анною у ванівській іконі, у константинопольській мозаїці знаходиться з іншого боку, бо так вимагає композиція, і Яким заглядає з дверей дому, а не з вікна горниці. З мистецького погляду ванівська ікона не дуже поступається константинопольській мозаїці. На ній все струнке, свіже, багате за колоритом. Своїм святковим настроєм ікона має також щось спільного з фрескою, що представляє Різдво Богородиці в церкві св. Дмитрія в сербському місті Печ. На ванівській іконі живописні форми трактовані площинно і легко, лю¬ди ніби не стоять на землі, а витають у повітрі, що дуже її споріднює з мініятю¬рами Київського Псалтиря 1397 року. Одним словом, ванівський митець іде в ногу з майстром головних осередків нового візантійського стилю.
Композиція Різдва Богородиці з Ванівки часто повторюється у пізніших іконах. Найподібнішою до нашої ікони є ікона з приватної збірки в Москві, зображення якої опублікували автори книги про іконопис Новгорода XV століття як приклад схеми ("ізводу"), що повторюється від епохи Палеологів. Цю ікону з московської приватної збірки датують початком XVI століття. Можемо сміливо сказати, що пам'ятка ця не російська, але українська. Дуже можливо, що вона – київської школи, якої досі не вивчено. А "новгородська" тому, що всі пам'ятки "відпливали" в Росію. Ікона ця підходить до українських ікон XV століття. На ній майже точно повторені три жіночі постаті, які є на іконі з Ванівки. Цілком подібна будівля з правої сторони, але Яким дивиться з вікна протилежної будівлі. Ідентично повторено тут зображення праведної Анни на ложі і служниці, яка її підтримує, а випадково таке дуже рідко трапляється. Є хіба та різниця, що одяг служниці у ванівській іконі відіграє в композиції важливу ролю. Ікона з  Москви для нас дуже важлива й цікава, тому шкода, що не можемо бачити її в оригіналі або хоча б кольорової репродукції. Отож наполегливо утверджується думка, що ця „новгородська” ікона виникла в майстерні Київа, де продовжувалися традиції авторів мініятюр Київського Псалтиря.
У західньоукраїнському іконописі композиційна схема („ізвод”) ікони з Ванівки  не пропадає, але, творчо переосмислена, повторюється на іконі з Терла біля Хирова. Тут Різдво Богородиці намальоване на одній дошці з Успінням, а виконане десь у другій половині ХV століття. Постаті дещо укрупнені, не мають вже тієї галантности, хоч усе залишається на своїх місцях. Є доповнення постатями жінок, які виглядають з вікон будинку. Святого Якима поміщено в арці, а не у верхньому віконечку.
Схема  ця повторена також на іконі з Лісковатого біля Устрик, навіть без тих додатків, що є на іконі з Терла, але все виконане вже в стилі ХVІ століття. З того виходить, що не тільки у Ванівці, але ще десь в іншому місці, найімовірніше – в околиці Здвижня, була анологічна ікона, яка впродовж цілого століття давала поштовхи до створення прекрасних ікон.

З книги Патріярх ДИМИТРІЙ (Ярема), Іконопис Західної України ХІІ-ХV ст. Вид.  „Друкарські куншти”. Львів – 2005

Помаранчова революція. Один рік потому

Виставка під такою назвою розгорнена у видавництві „Смолоскип”  і триватиме з 15 серпня до кінця 2005 року. Тут цікаво згадати, як це було, і завжди натрапляєш на нові для себе спостереження.
Ось на кольоровому знімку: вулицею столиці йдуть мабуть новоприбулі. Передні несуть гасло:
  Янукович!
  Здавайся,
  Івано-Франківськ
  привіз яйця!
Інша світлина: в наметовому містечку, поряд з таблицею „Біла Церква” – закутані хлопці демонструють гасло: „Моя хата – на Майдані!”
Кілька фотографій: Майдан і вулиці – тісно і майже безмежно заповнені помаранчовим людом. І безлюдний ряд біло-синіх халабуд з однаковими написами: „За Януковича. Вибір 2004”.
Знятий від намету прямокутник „Тут жыве Беларусь!”. В білоруській мові „Жыве Беларусь!” відповідає нашому „Слава Україні!”. А коли додано „тут”, то значення подвійне: в наметі під біло-червоно-білим національним прапором  борються білоруси і тут славиться Білорусь (були випадки, що за гасло „Жыве Беларусь” лукашенківці карали своїх громадян).
На одному зі знімків Майдану на передньому пляні грузинський прапор.
Був і польський намет на київському Майдані. А на виставці – польський плакат, який повідомляє, що SKOK Стефчика є спонсором виїзду спостерігачів на президентські вибори в Україні 26.12.2004 р.
Один із розділів виставки – книги про Помарачову революцію. Серед них виданий „Смолоскипом” спецвипуск альманаху „Молода нація” під назвою „Помаранчова революція”. Це понад 300 сторінок двадцяти спостережливих авторів. Книги інших видавництв – дві книги Данила Яневського „Обличчя „Помаранчової” революції” та „Хроніка „Помарачової” революції”, Андрей Колесников назвав свою книжку з заклопотаним Віктором Ющенком на обкладинці „Первый Украинский. Записки с передовой”. Кілька фотоальбомів: „Так! це було. 17 днів, які змінили Україну”, „Майдан Свободи”, „Так! Українці перемагають сміючись”, „Революція Духа”, „Ukraine, Maydan”...
Виталій ШЕВЧЕНКО

Вибух інформаційної війни
Після мирної перемоги помаранчевої революції ніхто не мав ілюзій, що настало нове небо і нова земля. Всі руїнні міни були закладені і в економіці, і в політиці, і на інформаційному ринку, і в церковній політиці, і в тотальній запущеності сфери духовної.
Було зрозуміло, що запеклі вороги української демократії готують реванш на 2006 рік. Але що вони почнуть з агітації за „імпічмент Президента” устами екс-президента Л. Кравчука – цього не придумав би і шекспірівський „дурень, сповнений муті і шуму”.
Звичайно, вони видихнуться і позалазять знов у свої щілини. Звичайно, вчорашній день не повернеться завдяки зусиллям героїв вчорашнього дня.
Але жаль нашого травмованого, втомленого народу, на слабкості якого розрахована інформаційна війна.  Після бомбардування будуть пускати найдурніші чутки, і будуть рознощики чуток поганити те, що залишається в живій структурі національного життя і в пам’яті учасників. І ніякий чад інформаційної війни тут вже не має сили.
Євген СВЕРСТЮК
 


Станіслав БУШАК
Освячено ікону лаврського святого

У Київі освячено унікальну ікону, яка до цього не мала власного іконографічного канону.
Донині не було персональної ікони цього праведника, хоча в Лаврі зберігаються його святі мощі, а житіє включене до славнозвісного “Київо-Печерського патерика або ж сказаннія про житія Святих Угодників Київо-Печерської Лаври”.
Никон жив у Київі в княжу добу і потрапив у полон до половців, з якими на той час воювали руські князі. Дізнавшись про долю сина, заможні батьки зібрали викуп, але він відмовився отримати свободу такою ціною. Юнак заявив, що раз Господь допустив, щоб він, за гріхи свої, втратив свободу, то мусить спокутати їх, випивши чашу приниження і смирення, а не уникати її. Дізнавшись, що викупу вони не отримають, розлючені половці перерізали бранцеві сухожилля, щоб той не втік з полону. Никона тримали на прив‘язі під відкритим небом, від мук і страждань його  тіло висохло, але дух бранця зламати не вдалося. І ось, коли мученик досяг цілковитого високого смирення, Господь, за молитвами Никона, послав йому свободу.
Одного дня чудесним чином Никон опинився в Успенському соборі Київо-Печерської лаври, коли там правилася Божественна літургія. Ченці лаври надзвичайно здивувалися, побачивши біля себе незнайомого чоловіка – змореного, змарнілого, в кайданах. Коли ж люди дізналися, що сталося, всі зрозуміли, що вони є свідками чуда, яке явив на цьому незнайомцеві, за віру його, Господь. Решту днів своїх Никон провів у Лаврі, прийнявши чернецтво. Там же зберігаються і його святі мощі. Як пише “Патерик”: “І в сухості своїй преподобний горів вогнем любови до Бога, світячись добрими справами”.
З благословення настоятеля київської (на Оболоні) православної громади ікони Пресвятої Богородиці “Неопалима Купина” отця Віктора Мілейка за працю взявся відомий столичний художник і педагог Микола Кутняхов. Він ретельно опрацював усі приступні джерела, зібрав усю інформацію про святого, але не знайшов жодного його достовірного зображення. Перед митцем стояло надзвичайно складне завдання – створити зримий лик святого, відштовхуючись лише від його словесного образу. І з ним митець впорався, гадаю, блискуче. Як оповідає художник, він довго молився, просячи щоб Господь відкрив йому лик святого. І написаний образ вражає переконливістю та цілісністю. В ньому присутні як суворий аскетизм святого мученика, так і його незламна сила віри. Художник зобразив Никона в момент отримання довгоочікуваної свободи, коли він, у молитовному пориві, здіймає догори руки, з яких злітають ненависні кайдани. В ікону, на рівні грудей святого (поверх написаного хреста)  вмонтована часточка святих мощей Никона, які зберігаються в Лаврських печерах.
В іконі органічно поєдналися стилістичні риси візантійського і київо-руського аскетизму та життєстверджуючого українського (або ж – козацького) бароко. Образ написано на великоформатній дерев‘яній основі в традиційній техніці, котрою користувалися в давнину старі майстри.
Освячення ікони, що супроводжувалося хресним ходом віруючих навколо храму, розташованого на березі мальовничого оболонського Кирилівського озера (в чудесний сонячний день, коли творилася пам‘ять святителя Миколая), надовго запам‘ятається усій нашій православній громаді.
До речі, в храмі на честь Богородиці “Неопалима Купина” зберігається ще один унікальний образ цього митця – ікона в честь святого Київо-Печерського праведника Спиридона-просфорника. До недавнього часу образ Спиридона, як і образ Никона Сухого, не мав власного іконографічного втілення. Нині лики цих праведників ожили для вірних.
Пам‘ять преподобного Никона Сухого православна Церква творить 11 грудня (за церковним стилем).

Керівництво греко-католиків повертається до Київа

Кілька тижнів перед переїздом керівництва УГКЦ зі Львова до столиці на телеканалі КРТ (Київська Русь – телевізія) якийсь чорносотенець закликав „православных всей страны ехать в Киев и не допустить агрессивного похода греко-католиков на восток”.
І ось настало 21 серпня 2005 р., коли, згідно з благословенням Папи Римського Івана-Павла ІІ, Глава УГКЦ Любомир Гузар уже в столиці і його титул уже не Верховний Архиєпископ Львівський, а Верховний Архиєпископ Київо-Галицький.  З цієї нагоди біля будованого Патріяршого Собору УГКЦ відбувся молебень, в якому взяли участь Владика Любомир, єпископи і священики УГКЦ і 3 тисячі греко-католиків  та українських православних. І відділені од них лавою міліції, з червоними прапорами і хоругвами церкви Московського Патріярхату 300 протестувальників, з одіозними Вітренко, Корчинським та схожими на них демагогами.
Послухати їх, то хто не знає, може подумати, що керівництво УГКЦ завжди було у Львові. Але ж починалася ця церква з думок київського митрополита Рогози. Потім він головував 1596 року на соборі у Бересті, де всі єпископи Білоруси і майже всі з України підписали 33 артикули, за якими вони переходили від підпорядкування Константинопольському Патріярхові (який був тоді у значній залежності від турецького султана) до влади Папи Римського, а нова церква залишилася у візантійському обряді. І центром греко-католиків (така назва з’явилася аж у 18 столітті) був Київ аж до приєднання Руси-України до Московського царства, а Львів – не раніше 1700 року, коли Львівсько-Галицька єпархія приєдналася до Берестейської унії.
Виталій ШЕВЧЕНКО
 

Археологи стверджують, що знайшли могилу св. апостола Павла

Ватиканські археологи стверджують, що їм вдалося віднайти під час розкопок у Римі могилу св. апостола Павла. У базиліці св. Павла «Поза мурами» вчені натрапили на кам'яний гріб, всередені якого можуть бути останки святого. «Ми знайшли ту саму могилу, яку древні Папи і імператор Феодосій (IV) колись врятували і представили всьому світу як заховання апостола», - заявив співпрацівник Ватиканських музеїв Джорджо. Філіппі. Вчені із ватиканських музеїв керувалися складеними у XIX столітті плянами реконструкції храму, який був значно перебудований після пожежі  1823 року. Розкопки дали археологам можливість реконструювати плян найпершої церкви св. Павла, що була збудована ще у IV столітті. Вчені не сумніваються в тому, що їхня група віднайшла саме заховання св.Павла, тому що загальновідомо, що саме у церкву св. Павла «Поза мурами» здійснювали паломництво імператори і тисячі простих християн, щоб поклонитися останкам великого проповідника. У 1939 році Святий Престіл дозволив провести археологічні розкопки у крипті Ватиканської базиліки, внаслідок яких через два роки було віднайдено заховання св. апостола Петра. Проте офіційно визнав це заховання могилою апостола лише Папа Павло VI у 1976 році. На підтвердження того, що ватиканські вчені знайшли саркофаг з останками саме св. Павла, також може бути потрібен час. Новий Заповіт, у якому багато розповідається про життя св.Павла, не повідомляє про час та обставини його смерти. Прийнято вважати, що апостол прийняв мученицьку смерть (був обезголовлений) у Римі під нас правління імператора Нерона (середина 60-х років від Різдва Христового).

“Жива вода”, м. Трускавець
 

Переклад Біблії на мови малих народів допоміг їхньому самозбереженню

На сьогодні Священне Писання перекладається Об’єднаними біблійними громадами більш аніж 500 мовами світу. Про це повідомляється у заяві зі справ корінних народів, яку ухвалив Центральний комітет Всесвітньої Ради Церков на засіданні, що відбулося у Женеві. Автори документу наголосили, що переклад Біблії на мови малих народів допоміг їхньому збереженню.
 

Краплини мудрости
Святитель Миколай Сербський

Багатій і багатство
Велике багатство саме по собі не є ані злом, ані добром.
І великі знання самі по собі не є ані злом, ані добром.
Але в руках поганої людини багатство стає злом, а в руках гарної людини багатство стає добром.
Таким же чином в голові зіпсованої людини знання стають отрутою, а  в голові гарної людини стають ліками.

Любов Божа
Любов Бога до людини передує любові людини до Бога.
Хто знає, чи мала б дитина якусь любов до матері, якби не відчула любови матері до себе.
Так само жодна людина не може запалати любов’ю до Бога, поки не виявить невгасимий вогонь Божої любови до себе.

До архіву газети

На першу сторінку