Душа всіх вправ у Господі – уважність. Без уважности всі ці вправи безплідні, мертві.
Той, хто бажає спастися, має так влаштувати себе, що зберігати уважність до себе не лише в усамітненні, але і в стані розкиданости, розпорошености, який часом підкорює людину проти її волі, через обставини. Страх Божий нехай переважить на терезах серця всі інші відчуття, тоді буде однаково легко зберігати уважність до себе і в безмовності келії, і серед навколишнього гамору.
Розумна поміркованість в їжі, зменшуючи збудження крові, вельми сприяє уважності до себе, а збурення крови – через зайве споживання їжі, від посилених тілесних рухів, від гніву, від солодкого захвату марнославством та з інших причин – породжує розмаїту безліч помислів і марень, інакше кажучи, розпорошеність, розкиданість. Тому, хто бажає бути уважним до себе, святі Отці дають найпершу настанову таку: завжди однаково, постійно і помірно стримуватись у їжі.
Прокинувшись – подібно до пробудження з мертвих, чого не уникнути нікому з людей – спрямуй думки до Бога, принеси в жертву Богові початки помислів від твого розуму, який цього дня ще не сприйняв ніяких марнотних вражень. З тишею, дуже обережно, виконавши все потрібне для тіла, прочитай звичайне правило, піклуючись не стільки про кількість молитов , скільки про якість самої молитви, цебто про уважність, щоб освятилося серце молитовними розчуленням і втіхою. Після молитовного правила, знову всіма силами піклуючись про уважність, читай Новий Заповіт, переважно Євангелією. Читаючи, ретельно зауважуй і запам'ятовуй усі заповіді Христові, щоб ними керуватись у своїй діяльності, видимій і невидимій. Обсяг читання визначається силами людини і обставинами. Не слід обтяжувати розум зайвими молитвами і надто великими уривками з Писання, так само не слід забувати своїх обов'язків через надмірні заняття молитвою і читанням. Подібно до того, як зайва пожива розладнує і послаблює шлунок, надмірне споживання духовної їжі розслаблює розум, робить осоружними для нього всякі побожні вправи, наводить нудьгу. Початківцям святі Отці пропонують молитися недовго, але часто. А коли розум прийде до відповідного віку у дусі, зміцніє, тоді він стане здатним молитися безперестанно . Саме до тих християн, що досягли досконалого у Господі віку, слід застосовувати слова святого апостола Павла: «Отже, бажаю, щоб на всякому місці мужі підносили молитви, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву» (1 Тим. 2,8), цебто безпристрасно і без якого б то не було розсіяння чи марення. Властиве дорослому чоловікові ще не властиве немовляті.
Будучи осяяним через молитву і читання Сонцем Правди, Господом нашим Ісусом Христом, виходь вже тепер людиною виконувати необхідні справи цього дня, вважаючи, щоб у всіх вчинках і словах, у всій істоті твоїй царювала і діяла всесвята Божа воля, яку відкривають і вияснюють людям євангельські заповіді.
Якщо трапляються вільні хвилини протягом дня, використовуй їх для читання окремих вибраних молитов або уривків з Писання, таким чином підживлюючи душевні сили, що виснажуються в діяльності серед марнотного світу. Якщо ж цих золотих хвилин не випало, слід пожалкувати про них, як про втрачений скарб. Що втратив сьогодні, того треба не згубити наступного дня: бо серце людське легко поринає у недбальство і безпам'ятство, від чого народжується похмуре невідання, надзвичайно згубне у справі Божій, у справі спасіння людини.
Коли часом зробиш або скажеш щось таке, що суперечить заповідям Божим, негайно лікуй огріх покаянням і через щире покаяння вертайся на путь Божу, з якої ухилився порушенням Божої волі. Не затримуйся за межами путі Божої! Гріховним помислам, мріям і відчуттям, що надходять, з вірою і смиренням протиставляй євангельські заповіді, кажучи зі святим патріярхом Йосифом: «Як же мені вчинити таке велике зло і згрішити перед Богом?» ( Бут. 39.9). Той, хто уважно стежить за собою, має відмовитися від будь-якої мрійливости взагалі, незважаючи на привабливий і благопристойний вигляд окремих уявлень і фантазій; всяка замріяність – то блукання розуму за межею істини, в країні примар, що не мають і нічого не можуть мати спільного з дійсністю, лише облещують розум і вводять його в оману. Наслідком мрійливости є втрата уважности до себе, розкиданість, розпорошеність розуму, затверділе серце під час молитви; а звідси – душевний розлад.
Ввечері, готуючись до сну, який стосовно до життя протягом минулого дня є смертю, розглянь свої дії від самого пробудження. Для того, хто веде уважне життя, такий розгляд не містить у собі нічого надзвичайного або складного: бо уважність до себе знищує безпам'ятство, яке є ознакою людини, позбавленої внутрішньої пильности. Отже: згадавши всі гріхи і помилки свої у ділах, словах, думках і відчуттях, принеси в них покаяння Богові з внутрішньою настановою виправитися і маючи в серці запоруку того виправлення. Потім, прочитавши молитовне правило, заверши день розважанням про Бога, що його розпочав ти таким розважанням.
Куди відходять усі думки і почування людини, яка спить? Що це за таємничий стан – сон, коли душа і тіло живі і разом з тим ніби і ні, не усвідомлюють свого життя, як мертві. Сон – стан незрозумілий, подібно до смерти. У сні душа спочиває, забуваючи найлютіші прикрості і бідування земного життя, як і буде, коли вона досягне вічного спокою; а тіло!.. Якщо воно встає від сну, то неодмінно воскресне з мертвих.
Сказав великий Агафон: «Неможливо без посиленої уважности до себе досягти великих успіхів у чеснотах». Амінь.

Переклав Віталій Буняєв за виданням:
Святитель Игнатий Брянчанинов. Собр. соч.: В 7 т. – Полтавская епархия: Спасо-Преображенский Мгарский монастырь, 2001. Т.1.

До змiсту номера

До архіву газети

На першу сторінку