Ми проглянули фільм про партійний з’їзд з участю Сталіна.  Такі сюжети я дивився десятки років. Мене не дивує поведінка полонених.
  „Всі полонені мовчать” –
писав Володимир Сосюра.
Але за кадрами я бачу іноземних гостей, шановних громадян вільного світу. Чому вони мовчать так само як полонені? „Оглухли, не чують?” – як у Шевченка. Більш того – вони вийдуть з того дому ідолопоклонства і будуть розносити по світу брехню про розквіт націй. Як вони це робили в 1933 році, коли каміння ридало.
Добровільні слуги лжі? Адже вони не зазнали терору лжі.
„Духовний ідіотизм”  - пише Роберт Конквест у своїй книзі  „Роздуми над сплюндрованим сторіччям” К. – 2003 р. Суворішого і страшнішого діягнозу не уявляю. „Духовний ідіотизм” обслуговується хитрим і винахідливим розумом.  Коли Гітлер казав, що він звільняє людину від такої химери, як совість, то мав на увазі людину, виховану в німецькій родині, то Сталін навіть  не згадував про такі „пережитки минулого”...
„Тоталітаризм” у нас нині – таке собі інтернаціональне покриття, під яким ходять зловмисні і просто слухняні  злочинці при всіх орденах і медалях – ходять вулицями Москви, Київа, Тель-Авіва, Нью-Йорку.
Не можна навіть порівнювати тоталітаризм  на російсько-імперському ґрунті з його різновидами на німецькому, польському або югославському ґрунті.
Учасник громадянської війни в Іспанії Джордж Орвел  згадує, як несумісні були сталінські моделі з іспанським характером.  Італійський „тоталітаризм”  у нас викликає тільки посмішку. А камбоджійський м розуміли  як якусь східну холєру.
А проте ми говоримо про тоталітаризм і досі, бо він у нас сидить в кістках.  Ми бачимо, що радянська людина є продуктом розпаду тоталітаризму, і то таким продуктом, що совєтську маску легко змінює на будь-які інші маски.
Говорять про люстрацію, про необхідність очищення – люстрації.  Спробуй застосуй до неї люстрацію – вона ж і буде її проводити...
Звичайно, конче треба хоча б на моральному рівні тримати ту ідею, ту необхідність в полі зору ЗМІ і постійно нагадувати. Але наша журналістика її навіть не відчуває.
Чисто випадково я прочитав у журналі „Права людини”  про голову Київського обласного суду Григорія Зубця, який, щоб не йти на пенсію, зфальшував собі документи і  - повернув молодість...
Яка ж то була молодість? Перегортаю в пам’яті сторінку гнітючої  осені 1983 року. Голова Київського обласного суду Григорій Зубець судив журналіста Валерія Марченка – чи то за розголошення таємниці, що проституція ховається за .... ідейності, чи за розголошення таємного указу про додаткову доплату в Україні вчителям російської мови.  Ніби – „доплата за шкідливість”.
Судили Марченка і за релігійну  статтю – „Там, у Київських печерах”...
Словом, дав Зубець журналістові 15 років.
Політичний діягноз був настільки  натягнутий, що вже в Москві чи в Талліні його назвали б „невнятним”.
Зате медичний діягноз – нефрит в останній стадії – лежав перед суддею, чорним по білому. Від адвоката суддя міг дізнатися, що то вирок смертельний... і не міг не розуміти, що судить юнака на смерть. Не минуло й року, як Валерій Марченко повернувся  в цинковій труні.  А суддя Зубець з задоволенням  вершив справедливість, зокрема над побратимами Марченка.
Якщо і таке не впало в око журналістові, то що говорити про люстрацію?
За туманом тоталітаризму  нічого не видно.
Тільки видно дуба зеленого, - того дуба, на якому виріс батько і вчитель тоталітаризму В.І. Ленін.
В своїх „Роздумах над сплюндрованим сторіччям” Конквест бачить в ньому фігуру серед руїнників.  Він звертає нашу увагу на те, що протистояло тоталітаризмові і що Ленін хотів зруйнувати в душах, як опору незалежної людини і незалежних суспільних інституцій.
Р. Конквест цитує Леніна:
„Усяка релігійна ідея, всяке  поняття про Бога, навіть загравання з ідеєю Бога – це несказанна мерзота... щонайогидніша зараза. Мільйони гріхів, брудних учинків, актів насильства і фізичних зараз... далеко не такі небезпечні”.
От хто учитель морального релятивізму і послідовного безбожництва!
А вже яка різниця між тим ученням а сучасним західним релятивізмом і пасивним безбожництвом  сучасних „духовних ідіотів” – варто задуматися.
 

До змiсту номера

До архіву газети

На першу сторінку