Розпад Совєтського Союзу, величезні політичні зміни в Східній Европі та появу на території колишньої Російської Імперії нових незалежних держав не можна розглядати як доказ зникнення імперіялістичної ідеології Кремля. Багато ідеологів посткомуністичної системи навіть після розпаду комуністичного бльоку плекають мрію про відродження „величі” Росії. Ідея про "золотий вік", а це – дореволюційна Російська Імперія до 1905 року, не зникла. В Російській Федерації є багато організацій, що сприймають принцип відродження "великої Росії" за основу свого існування. Серед них, крім інших, „Православне Братство”, „Спілка Християнського Відродження”, „Спілка православних хоругвоносців”, „Конґрес Російських громад”, „Чорносотенці”. Чи не найбільш характерний вияв російського православного фундаменталізму бачимо в Спілці Православних Громадян (СПГ). Згідно з СПГ: „Кордони Руси простягаються так далеко, як задалеко сягають кордони Російської Православної Церкви”. Отже, релігія використовується як каталізатор для досягнення "інших" цілей.
Ця концепція фактично підтверджена Митрополитом Кірілом Смоленським і Калінінґрадським. Заява, зроблена Митрополитом Кірілом, по суті не відрізняється від тієї, яку зробив В. Жириновський (лідер Ліберальної Демократичної партії Росії).
Одна з характерних рис Російської Православної Церкви – її мовчазна згода на повернення до авторитарної владної політичної системи, де РПЦ займала б привілейоване місце в державі і суспільстві. Емблемою співпраці між Кремлем і Московським патріярхатом є підписаний 17 листопада 2004 р. договір між Патріярхом Алексієм II і міністром внутрішніх справ Росії Рашідом Нурґалієвим. Договір проголошує намір обох сторін знайти спільне рішення в боротьбі з тероризмом. Як стверджують декотрі політичні аналітики Росії, з огляду на те, що зв'язки між релігійним проводом і урядом дуже міцні, для релігійного проводу немислимо робити будь-які заяви про громадські правила без попереднього схвалення Кремля. Це одна з причин, чому Російська Православна Церква відповідала мовчанкою на підтверджені російські військові звірства в Чеченії чи брутальну поведінку з безпритульними в Москві.  При цьому вона суперечить своєму ж власному документові – "Основна Суспільна Концепція Російської Православної Церкви". Згідно  з цим документом канонічна церковна структура не підтримує та не кооперує з урядом, якщо уряд "спричиняє громадянську війну чи аґресивну внутрішню боротьбу". За словами Митрополита Авраама (Грузинська Православна Церква), мовчанка Московського патріярхату в справі геноциду й етнічної чистки грузинів в Абхазії і Південній Осетії означає згоду з аґресивною імперіялістичною настановою Кремля.
Треба зазначити, що на думку політичних аналітиків Московський патріярхат досьогодні є найвищою мірою „совєтською інституцією”, провід його не змінився від часу розпаду СССР.
Міцний   альянс  Кремля   з   Російською Православною Церквою є вирішальним у  т. зв. пан-слов'янській місії,  що має на меті посилення впливу Російської Федерації в колишніх совєтських республіках, а головно в Україні, Республіці Молдова, Естонії тощо. Досить сказати, що  міністр зовнішніх справ Росії Ігор Іванов стверджує, що Російська Православна Церква є сполучною ланкою між всіма слов'янськими Церквами. Це безперечний пан-славізм, про що свідчить і лист Патріярха Алексія до пастирів і пастви Православної Церкви в Україні саме перед виборами Президента в грудні 2004 р.
Розроблена теорія „пан-слов'янської” ідентичности своєю головною метою має відновлення колишніх кордонів Російської держави, тобто кордонів СССР. Так зване відродження російської ідентичности – це по суті відновлення імперіялістичної ідеології, украй необхідної для теорії „канонічної території Московського патріярхату”. Це одна з головних причин, чому Московський патріярхат чинить опір рухові незалежности помісних Церков у нових незалежних державах.
Під гаслом „канонічної території” Московський патріярхат намірений створити нову концепцію транснаціонального політичного впливу в контексті своєї еклезіологічної сфери. Одна з найунікальніших концепцій „пан-славізму” запропонована єпископом Віденським і всієї Австрії Іларієм Алфеєвим, представником Російської Православної Церкви, Европейським Інституціям в Брюселі. В його поясненні Московський патріярхат є "транс¬національний". Іншими словами, РПЦ є Православною Церквою не лише Росії, але також і Молдови, Білорусі, України, Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Латвії, Литви, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану та Естонії.  На додачу єп. Іларій заявляє, що оскільки нові прибалтійські країни приєдналися до Европейського Союзу і враховуючи нові іміґрантські громади в Західній Европі, – територія Московського патріярхату фактично буде зростати. Зроблена єп. Іларієм заява аналогічна до Статуту Російської Православної Церкви Московського патріярхату, який  твердить, що: „Російська Православна Церква є багатонаціональна Помісна Автокефальна Церква, що перебуває  в догматичній єдності, в молитовному і канонічному єднанні з іншими Помісними Церквами”. Цікаво, що офіційний документ Московського патріярхату окреслює РПЦ як Помісну Церкву, але багатонаціонального характеру. Внаслідок цього помісність Московського патріярхату окреслюється численністю етнічних Помісних Церков інших незалежних держав. Судячи з твердження єп. Іларія, Помісна Церква Московського патріярхату, по суті, привласнює кордони колишніх республік колишнього СССР, порушуючи традиційний еклезіологічний принцип. Подиву гідний також факт, що Московський патріярхат окреслює свою власну Помісну Церкву як Російська, яка обіймає в своїх межах інші національні Помісні Церкви. Виходить, що Православні Церкви інших незалежних держав мають бути Російськими Церквами.
Бентежить, що уряд Російської Федерації визнає незалежність України та Естонії, а ось Московський патріярхат відмовляється навіть розглядати можливість надання повної незалежности-автокефалії Помісним Церквам цих держав. Згідно з „Головною Суспільною Концепцією Російської Православної Церкви”: „Бог благословляє державу як невід'ємний елемент життя в гріховному світі...”. З цього випливає, що Українська держава визнається невід'ємним елементом життя українського народу, а кордони Помісних Церков окреслені географічним і еклезіологічним критеріями. То на якій підставі Московський патріярхат продовжує контролювати Помісну Церкву українського народу? Нагадаймо, що Собор, який відбувся в Константинополі в 1872 р., трактував філетизм як заперечення кафоличности Церкви.
Саме базуючись на такому експансіоністському уявленні, Митрополит Смоленський Кіріл недвозначно заявив що: „Російська Православна Церква посідає де-факто перше місце серед усіх інших Православних Церков завдяки своїй великій духовності, етиці і чесноті, переданні і політичному впливові: як така вона промовляє в імені 350 мільйонів росіян в цілому світі. Мало того, вона має вплив на всі інші Православні Церкви на Балканах, як також і в тих країнах, де православні вірні репрезентують національну меншість. Ми є по праву законними наслідниками Візантії”. В суті це продовження квазі-теорії „Третього Риму”, небезпечної для суспільства, і для Російської Православної Церкви, і для православного світу взагалі. Все це насправді є підступним обґрунтуванням  прямого втручання у внутрішні справи Помісних Церков незалежних країн.
У 1948 р., після захоплення Польщі Совєтською армією та усунення православного Митрополита Варшавського за його опір комунізмові Московський патріярхат, незважаючи на проголошення автокефалії цієї помісної Церкви Патріярхатом Константинопольським в 1924 р. та іґноруючи всі еклезіологічні принципи Православної Церкви, вдруге надав автокефалію Православній Церкві Польщі. Цим означилося аґресивне вторгнення СССР в  Польщу.
Формулювання Митрополита Кіріла відповідає ідеології однієї з найбільш ксенофобних і шовіністичних російських організацій „Память”. Експансіоністський принцип Московського патріярхату був рішуче осуджений Вселенським Патріярхом Варфоломеєм, котрий охарактеризував його як „безглуздий, нахабний, богохульний”... і  неприйнятний для Православної Церкви.
Як показав дослідницький проєкт „Релігія і цінності  після падіння комунізму”, постсовєтська Росія залишається глибоко секуляризованою країною: попри те, що 82% росіян вважають себе православними, лише 2-3% росіян є глибокорелігійними православними. Ця потрясаюча статистика має безпосередній невідкладний вплив на ідеологію Московського патріярхату. У даний час Російська Православна Церква має 26 тисяч парафій на своїй так званій "канонічній території". З числа тих 26 тисяч парафій половина —50% (14 тисяч 700 парафій) належать Православній Церкві в Україні. На території Російської Федерації є лише 12 тисяч 600 парафій Московського патріярхату. Втрачаючи парафії в Україні, Московський патріярхат в кінцевому результаті може стати чисельно меншим, ніж Православна Церква Румунії. Це  і є причиною, чому Московський патріярхат протидіє  становленню в Україні автокефальної Церкви. Це не еклезіологічна причина, а суто імперіялістичне мотивування, підкріплена жахливо огидною пропаґандою. Через цю імперіялістичну ідеологію бажаної мнимої зверхности серед православних вірних світу і бажаного мнимого провідництва в екуменічному русі Україна в результаті стає полем бою за гегемонічне існування Московського патріярхату.

До змiсту номера

До архіву газети

На першу сторінку